ся Мар'яні, вилітають ухналі — дивні такі — срібні, сині, золоті… Добре йде під гору кінь Мусія Швачки!
— Це я згадала, — каже Мар'яна, нахиляючись до чоловіка, — Андріяна: вони ж тепер з батьком свати; він, мабуть, теж приїде колядувати?.. — Вона запитала про Андріяна з якимось невідомим їй острахом.
— Да, це — свати, аби чорт їх ухватив! — жартома одказав Мусій, і їхали якусь часину мовчки.
— Це вже Степанидка заснула, — мовив нарешті аж за селом Швачка. Додав:
— Ех, їду оце на страменіє: ну, скажи, яка там мені гульня буде, коли кругом сичатимуть, мов гади: «Комуна родається, старці очі вгору підводять»… — I Швачка не витримав — вилаявся гидкою лайкою. Далі вдарив з люти коня, той рвонув копитами замета й помчав сани з усієї сили. Мар'яна мовчала.
Уже в'їздили на панські землі, де стояли ще нескінчені нові хати, занесені великими валами снігу; одна з них, щасливіша, накинула на себе якусь дранку з гречаної соломи, у вікні — синє світло чи каганця, чи лямпадки — блимає, гасне; а друга хата, через дорогу, виставила голі причілки й зіяла чорними ямами невставлених вікон.
Кінь, добігаючи до цієї хати, раптом спіткнувся й злякано захріп; Швачка смикнув його назад — зупинив.
Мар'яна цокала з переляку зубами, Мусій
31
