обережно, тихо якось, витяг з кешені револьвера, але скрізь — мертва тиша.
Світло в хаті раптом спалахнуло — раз, другий, і за третім — погасло; кінь же стояв на місці та гріб копитом сніг… Швачка пробіг трохи наперед, і, нахилившись над якоюсь чорною плямою, раптом голосно загукав:
— Кіт замерзає! От бідний, не попав до хати, а тепер колядує!..
Він підняв на руки холодного, ще живого, переляканого кота, що дряпнув його за руку, і приніс до саней; Мар'яна, схвильована з такої зустрічі, пошепки казала:
— Кинь його к чорту отуди в сніг — це хтось нарошне кинув! На зло…
— От дурна! — засміявся Швачка: — чого ж йому, товаришку, пропадать?..
Він положив кота собі на коліна, прикрив його, і, ховаючи до кешені револьвера, сказав жінці:
— Подарую Андріяну за бика… Уяви: не забув ще й досі розкуркулювання!.. Н-но! — гукнув Швачка й смикнув віжками коня.
До хутора лишалося ще дві верстві. Різдвяна ніч, кована зорями, стояла в степу пишна й красна.
Кінь, коли повернув його Швачка на шлях до хутора, де світилися у вікнах ясні, веселі огні, — бадьоро пішов риссю, сани зарипіли полозками по чиємусь свіжому сліду, і тільки вітер
32
