— А дядя в тюрму піде по-твоєму? — відповів не в тон Швачка. Студентка пхекнула.
— От, Мусіє Степановичу, четвертий, — казав через стіл до Швачки Кушнір, — год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я — не забув! Умру — не забуду: грабіж…
— Я вам кота хотів сьогодні подарувати за того бика, та здох дорогою!
— Ти ще молодий так мені одказувать…
— А як же треба одказувати? Підлизуватися, правда?
Сварка от-от мала закипіти; Швачка сидів блідий, його ліва рука, з куксами на пальцях, тремтіла, очі бродили стуманілі по кутках хати. Мар'яни вже не було коло нього — їй чимось докоряла менша сестра, Кушнірівна.
Швачка встав, похитуючись, з-за столу й тихо вийшов на двір.
Була глупа ніч. Зорі надулися — такі повні-повні, а місяць червоним півколом — на вітер — обведений, і все дворище, аж ген-ген далеко на полях заюжилося снігом…
— Дме на завірюху, — подумав мляво Швачка і підійшов до стайні. У його коня впала додолу шанька з вівсом, — він довго шукав по-темному, і коли знайшов її підбиту ногами під ясла, — пожурив коня:
— От дурило ти! Голодний тепер?..
Кінь заїржав, стукнувши копитами об поміст.
— На, на, — приказував Швачка, надіваючи
39
