шаньку коню на голову: — попоїси трохи, та рушимо додому, хай не сичать гади! Політика, брат, наша їм не наравиться! Зраділи як: торговлю дозволено, а Кушнір уже й лапи простяг — землі хочеться… На груди б тобі землі насипать, зараза!
Кінь хрумкав овес, десь хропла в теплому сажку свиня — Швачка постояв та послухав — смачно спить!
Пішов назад до хати; голова йому похитувалася — був на підпитку, а рідко пив горілку.
Коло сінешних дверей згадав чомусь Швачка за студентку — засміявся, і вдруге за сьогодні вилаявся гидкою лайкою.
— Сволоч. «Дайте, дядя, незаможницьку посвідку…» Наче я торгую незаможницькими посвідками!..
…Хата співала. Колядки змішувалися з піснями про той славний рід багатий, про бочки виновії, про воли круторогі — сп'янив самогон пісню, і вона зухвало дзвеніла в шибки…
— Радуйся, Швачко, — думав Мусій, — радій: святий вечір! Хтось на селі тільки борщ салом затовк сьогодні, а не ковбики навергані горою! А Кушнір, як та медянка-гадюка, язиком крутить…
Він розстебнув ґудзика на синій сорочці, з-під якої виглянула вишита червоно-жовтою заполоччю манишка білої, і твердо, з рішучістю на обличчі, зайшов до хати.
— Не хоче підгинати хвоста собака — та доводиться підгинати, — впали через поріг, на зу-
40
