сміявся, та: «А що б ти дав мені, як виведу зараз пацюків?»
Той чоловік йому з одного слова: «П'ять пудів пшеничної…». Він тоді вийшов з млина: «Дивіться, люди добрі», — поговорив щось, обійшов млина, помахав руками: «Хлопці, — це так до пацюків, — виходьте до мене, де який є!..»
І, — матінко моя, — як посунули вони, як посунули — так того горба заїзного і вкрили, стоять тільки та вусики у муці витрушують, лавою стали, як ті москалі — нічичирк.
А дід махнув рукою: «На чотирі лави, хлопці, розбийтеся, хто куди, а в цьому млині, хай духу вашого не буде!..»
А ти не віриш: є, голубко, такі люди, хай бог береже…
— Трам-та, трам-та… — сокоріла Горпинка, але смутку Мартиного не розвіяла, бо вп'ялися її очі у стіжок з п'яти кіп жита і не можна нікуди одвести — так наче вимірюють на серці тугу:
— Прийдеться, мабуть, — гадає Марта, — і овечата продати під осінь, а ціна ж тепер на скотину — не годуй краще…
Горпинка трохи згодом, помовчавши:
— Обтикалась ти ними, як дівка гвоздиками: і ні до людей, ні до бога… А сьогодні така прехороша служба була, наче у великдень на утрені: батюшка говорив про голод: бога, каже, забули, а церкви хотять за налоги замикать… І-і, такий юрмис у народі, таке!..
6
