така хитра та влесливо-ласкава думка: чи не здуріла вдова з малечею?.. Вона сказала:
— Не бог винуватий, Марто, а ті великорозумні, що царя вбили.
Марта:
— Я не знаю, бабо, хто там винуватий, а з вашого царя пользи нам не було, як молока з цапа…
— У мене гриз на нозі, кісточку роз'їдає, — змовчавши, сказала Горпинка, — ніякої ради: парила в березі, безсмертник на ніч клала, — не помагає, а це насовітували до тебе: погризи… Ато аж крутить ногу.
І вона поставила на жороста стару, збрижену, мов постіл, ногу, де поприсихав ще на волоссі коров'ячий кал…
Марта з огидою, як здалося Горпинці, закопилила губу, і намалювала на губах щось гидке-гидке, аж сплюнула; тоді вона поспішила сказати:
— Я ж дурно не схочу тобі: чи паляницю, чи хлібину, скільки там слід… Ой, хліб тепер кусається! Повіриш, у нас було колись стоги стоять, а сейгод — три засторонки в клуні: хоч їж, хоч дивись!.. До може підем до хати да погризеш? — несміливо додала вона.
Марта засміялася:
— Хіба, бабо, думаєте, що за вашу паляницю треба вже, вибачайте, гній на нозі вилизувать?
Горпина здивувалася:
8
