Перейти до вмісту

Сторінка:Косинка Г. Мати (1929).djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

брат, оглянувшись, побіг по самогонку.

— Може й не слід їхати? — поспитав обережно, прислухаючись до гарматного клекоту, батько, додавши:

— Все рівно мати не дождеться того доктора, а сам десь накладеш головою або з конем до Польщі замобілізують!?..

У мене в серці за ці слова закипів жаль на батька, що не міг слова йому сказати, а мовчки одчинив ворота та повісив на них керею чорну, — хай дома залишається, коли вмру по дорозі, — ударив дубцем коня, рвонувши ліворуч віжку, і биндюг заскакав по сухій дорозі, вистукуючи гальмом так, як за городом вистукував кулемет.

У передку мого воза, в нарочне

— 11 —