Ця сторінка вичитана
магалися зайняти більшовики і, повертаючи до Джулаєвого кутка коня, я не знаю, хто ж, нарешті, в селі зараз: пани чи товариші?
— Хто б не був, — кажу я вголос сам до себе, — але в підводи не поїду; плювати мені, що б'ється в гарячці армія, — у мене дома так само б'ється мати!..
Я міцно стискаю руками віжки та здержую коня, що за кожним пострілом з гармати кидається злякано то в один, то в другий бік, і під сміх польських салдатів, що стоять на розі Джулаєвої вулиці, потрапляю у бойову смугу…
— От молодець хлоп, — гукає до мене один салдат. — Сам до штабу іде, правда? — сміється він золотим зубом у передніх яснах до свого товариша.
— 13 —
