Ця сторінка вичитана
Сержант похвалив мене, що я такий, мовляв, розумний хлоп, що навіть польською мовою володію!
— Рідко трапляються такі хлопи, — зробив він серйозне зауваження.
— Навіть українські інтеліґенти…
Але я не слухав; мене охопила така радість, що зможу, нарешті, проскочити бойову смугу, зможу попасти до бойового сектора більшовиків, де перед моїми очима стояла поза арміями лише Зеленогаївська лікарня… Я буду ридати перед лікарем так, як ридав мій батько, коли я прощався з матір'ю — лікар повинен поїхати — це моя постанова.
І я гнав коня до польського штабу з такою силою, що мій пан сержант лише посміхався:
— О, ти гарячий! — приказував він,
— 24 —
