Ця сторінка вичитана
Я повинен був бути задоволений, — по мені ж сьогодні ходила почесна нагайка, що так уміло посилала на Фронт салдатів…
Але в мене боліла не рана, — я знав: так повинно бути, бо ж ми біжимо ще, коли пани їдуть, поруч із кіньми!..
Вже зовсім смеркало. На польській позиції, десь на лівому крилі, горить прожектор, а в моєму серці горить біль, — він вилітає, бачиться мені, червоними ракетами та сіється іскрами за Зеленогаївкою, а виття собак на Джулаєвому кутку виводить перед очі тільки матір…
— Важка дорога, — кажу я до свого коня, злажу з воза, як робили старші люди з нашого села, та біжу темної ночі поруч із конем.
— 31 —
