Ця сторінка вичитана
спокій, що коли лопне постріл-другій — не вірится, що тут захрясла в пашні ціла армія.
— В моєму селі тепер теж спокій, — гадаю я, а глухе, далеке виття собак, що летить до мене чомусь із погорілого Джулаєвого кутка, гостро до болю, коли хочеться плакати, замкнуло мої мислі на порозі нашої низької, мов та печериця під горою, хати.
Я знаю: батько вийшов на ґанок — у хаті так душно, аж млосно, а діти сплять де хто впав, одна тільки сестра — ввижається — сидить при ґасничку над матір'ю…
Мою думку шарпає знову бліде лице прожектора, що намагається прорізати чорну основу, яку так таємниче заткала сьогодні ніч.
— 34 —
