Ця сторінка вичитана
— Повертайте ліворуч, — каже схильований салдат.
Я починаю його ненавидіти: чого він труситься? Смерть? Хіба глупої ночі не однаково маю вмерти, коли доведеться, я?
Мої мислі горять, а тупий біль закипів уже люттю:
— Його ж ім'я, — починаю іронізувати я, — історики польські можуть зарахувати під загальною назвою безіменних тисячних героїв!.. Хай радіє сьогоднішня ніч, коли десь по костьолах його землі буде проспівано вічну пам'ять, коли…
— Андрію!..
Я оглядаюсь назад; так, це ж був голос моєї матері, але в мене перед очима бігають перелякані та суворі очі військових, а десь далеко за лу-
— 35 —
