Ця сторінка вичитана
очима — та мені не до графа тепер; з-поза дуплинастих верб, що згорбилися од старости, вартуючи село, скакає на постріли кавалерист — у мене трусяться руки, я не знаю, чи є хоч одна куля в рушниці графа, але затвор подає в цівку — стріляю тоді просто в малинову стрічку, що вплетено в гриву цього викоханого коня, бо кавалерист приліг, тримаючи в руці револьвера, до кінської шиї.
Я на цей раз не влучив, тільки кавалерист, піймавши на вітрі переможний крик кавалерії, повернув коня до бору: лопнули за мною два постріли з револьвера, і вівса заткали вершника у зелену далечінь степу.
Я кричу, нахваляюся слідом за ним; п'яний тепер якоюсь великою радістю перемоги, я ще хочу вистрілити з
— 51 —
