Ця сторінка вичитана
тому ж самому місці коло вікна, як і вчора, коли я виїздив по доктора…
Він уже виплакав свої сльози — схлипував.
Одна тільки сестра примовляла за тітками, голосячи:
— Ой, матінко-вутінко, де ж нам тебе зустрічати-виглядати?
Я цілую в останній раз мертві руки матері, а коли стихає в хаті голосіння, до мене — не знаю — настирливо (я жахаюся цієї думки) підкрадається одне запитання: чому моя мати так зціпила щільно губи, як і мертвий салдат?
— Смерть… не хвилюйся, сину, — вговорює мене якийсь старечий голос.
З моїх очей капають нестримано сльози на лице матері, а сам я глухо ридаю…
— 61 —