Перейти до вмісту

Сторінка:Косинка Г. На золотих богів (1922).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

…В-останнє гукнула гармата, а ядро прорізало туман ранку і розсипалось кульками-намистом на мокрих тротуарах.

Коло сірого забору затанцювали довгою стрічкою тіні, прищулились, коли…

— За-ля-ж!

— Та-та-та… — зацокотів глухо „Maxim“ кулі засвистіли по довгих мовчазних улицях, цокнулись у кам'яні стіни домів і —

Похмурий, жовто-гарячий ранок… зустрів чубатих січовиків.


Ранком прокинувся заляканий, трусливий, двоногий звірок і — до центру города: біжить, штовхає, лізе в бите шкло, а на обличчі в його грає радість…

О, він так любить політичні перевороти! Головне — тепле місце в господі нового пана: він — вічний міщанин.

Поспішають ці двоногі хижачки до Хрещатого яру, бо там —

Цілуються брати росіяне з українцями…

— Слава, ура!..

Посипались перед чорною, загорілою кіннотою білі троянди:

— Нашим оборонцям! — ніжний, тендітний голос.

— Ай-ла!

Злякано шарахнувся на тротуар двоногий звір і — очі до неба:

— Цок-цок-цок-цок-пах-пах!