ло вікна шелестить листя явора, а підняті нерви дратує туман з росою і —
Сердито, мовчки гострю сапу: мати молиться до крівавої соняшної смуги на вікні, журливо поглядає на мою маленьку, жваву постать, кривиться і сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку…
— Сьогодня, мамо, треба купить тому рябому „собаці“ півпляшки — не дає гонить два рядки, треба підмазать…
— Ой, нещастя, де-ж того четвертака взять?
— На бур-р-я-ки! Дівчата, молодиці!…
Загавкали собаки і вулицею пробіг, як козак, чорний, загорілий, прикажчик і знов кутком покотилось:
— На бур-я-ки!
Хапаю мовчки торбу й сапу — до панської економії!
Оглянувся: шелестить явір, лащиться Лиско, а над ярками зайнялася, горить червоним полум'ям смуга неба…
— Сімнадцять копійок день… маленький брат… мати… Ех! — вітром врізався в росисті стежки, далі тихо, таємниче:
— Боже, коли-б гонить сьогодня два рядки! Яке це щастя: два рядки — синя сорочка, хліб…
— А як-же пани?
Росистий ранок заплакав дзвониками і шляхом до пристани фаєтон — блись, блись колесами — аж смішно стало!
