— Яка вона добра й гарна… Але-ж: два рядки — тридцять п'ять копійок, синя сорочка!…
Я був щасливий.
Зайняли постать. Працюю не розгинаючись, стараюсь, зверху пече сонце, а в грудях печія і десь глибоко-глибоко думка… жевріє:
— Мужицька доля гірка…
— Гай, гай! Тронька, не одставай!
Підвожу голову: мої рядки переполоті, а коло рову стоїть чорнява Пріся і кличе обідати.
І знов — хороше і смішно, почервонів і достав цибулю з торби… Обідаємо.
До полудня працюють мляво, а коли попише табельщик, починають, як каже рябий Шаповал, дуріть:
Ой, уже сонце над вечірки,
Бере пана за печінки!
Лановий лютує, лається — пану ця пісня не подобається!
А хтось на злість знову:
Нехай бере, нехай ріже,
Нехай…
Вечоріє. А долинами на зеленій бутвині, як дівоцтво молода здає з дружками — стелеться: „Ой кінця ми, кінця“…
Повертаються додому змучені, в пилюзі, голодні.
