— Не гавкай: безпокоїться! Цілий день стою, а тільки три карбованці. Голодна й холодна…
З собору вийшла поважна пані.
Дідусь хапливо пригладив лисину, зробив страдницьке лице і простяг руку.
— Дайте, що милость…
Пані достає гроші.
Висока-ж старчиха роблено-хворобливо кашлянула, виправилась, простягла шию і — тоненько почала:
— Господь-Бог за ваших родителів…
О, на!
— … родител… лізеш, нечиста тварь!
Старчиха штовхнула діда і силоміць вихопила в пані папірець в п'ятдесят копійок.
Пані перехрестилась, крутнула головою і — пішла.
— Оце сьогодні, — звернувся дід до свого кривого товариша, — третій раз так — прямо собака, а не людина: рве, хапає, ненажера…
Кривий підсунув торбу, одхилив під клен голову од сонця і, як кажуть, піддержав.
— Неправильно… — почав наче слину ковтати, захлинувся і далі вів:
— Християнство… то й, кажу, хіба неможна розділити на всю „братію“?…
— Що?! На всю „братію“… Мовчи краще, карячкуватий, а то їй бо схватиш костура!…
Чоловічки полохливо заплигали в очах кривого.
