— Дурень ти, Грицько, вони молоденькі, самі, знаєш, краще… Ну-да. От примєром… Ставянський самогон краще… не сивий, правда?
— Не журися, — каже Гальці, старшій дружці, гнучкий клен, — бо Палазя вмерла, зотліла…
Гудуть бубни, весілля йде…
— Ой гуляй! Самогону, свате, боярам давай!
Торох торох по болоту,
Їде Панько на роботу!..
Вечоріло. Над ставом вода парувала; сизо-жовтий туман жита криє, а болотяні віхи воду дмуть — лихо буде…
— „Лихо буде“, — бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається.
— За земельку, — долі не буде, — плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п’яними піснями весільними…
— Зустрічай, мати, зятя в хату!..
— Треба, сестро, треба!
— Ой яка хороша буде ніч: хмари через місяць котяться — на погоду! — промовила мати молодої та й задумалася, зажурилася.
А улицею, криком-зиком, весільний поїзд ішов… до молодої в хату, в прийми, за земельку…
