… Врізалось в пам'ять — „ой, брате-брате, та де тебе взяти“…
— Хі-хі!
— Ти-ж кажеш нам, товаришу, що ти Канівський?
— Значить, українець, хоч проданий…
— Галько, чарку і до чарки!
Злякано метнулась молодиця по хаті, затарготіла ложками, перегнулась коло печи… Потім до чоловіка:
— Печеню чи капусту?
— Капусту.
На столі стояла четвертина мутного, як березовий сік, самогону; хазяїн хати, Кондрат Щербачок, здоровий, білобрисий чоловік, стояв тут-же коло столу і поважно різав скибками хліб.
Його очі кожного разу, коли він клав скибку на стіл, зустрічались з поглядом невідомого йому чоловіка, що сьогодні вранці так гарно говорив на сході…
— Чудний якийсь чоловік, кумедний, — думав собі Щербачок, — очі горять, а видно людей не бачить… Хоч і камуніст…
Крутнув головою:
— Видима смерть — кожному страшна…
— Внеси ще, Галько, гірків.
Молодиця швиденько витерла полумисок, накинула кохту, коли з печі:
— Ма-м-о-о, я боюся! Ай-ой…
— Чого ти, Митька? я зараз вернуся. От дурень, тато-ж у хаті…
