З гори зліз вечір; засвітив одну зорю — темно, кашлянув тінями, подумав і з пересердя на тоненькі золоті лінії сонця кинув ще одну зорю над св. Лаврою — засвітилась, і веселий, як майнув тоді по небу зорі сіять… Золота луска.
Хай сіє… Ми з Марійкою до Деміївки вже доходили.
Стара ззаду чмихає.
Весела ніч зустріла нас у Київі, на квартирі дрібного спекулянта Сашки; Іудина борідка лопаточкою, чуб проділлю на два боки прилизаний, ходить півником, а на губах брехлива ласка, наче лій розлитий…
— Роздягайтесь, пожалуста, будьте как дома… Ми сійчас електрічество… Вечерять… Анька, самоварчик гостям!…
— А це шо за молодой человєк?
Познайомились.
— Приятно… Кописточка… Александр Іванович… Учиться до города?
Зла, хитра іронія застигла на лойових губах Кописточки, далі розплилася і він не втерпів:
— Какая тепер наука? Ех, Господи, Господи! Наказав нас грєшних… Комуни-совєти настали на свєті, а жизні нєту… Да-сс… Ви можеть самі партєйний, а я, знаєте, человєк старий…
І знов розсипав смішок і підлизнув його обережно язиком.
