— Хто з нас буде сміятися? На кутні, дочко, він засміється.
Мусій стояв на порозі в кожушку, критому зеленим англійським сукном (це ще з тієї врангелівської шинелі, що з-під Перекопу дістав), казав:
— Наша політика тепер — не сміятися з бідних, бо сам бідним зостанешся, правда, Мар'яно? Діла йдуть, контора пише, гай-го!
Швачка хотів пригорнути з невідомої йому самому радости Мар'яну, але стримався й тихо погладив шовкове волосся Степанидки.
— Що нам багачі, Степанидко?
А Мар'яна, запишавшись, своє слово додала:
— Старців контора ваша буде писати.
— Старці — старцями, а ти по-дурному сердишся! Краще — зодягайся скоріше, — вимовив з якоюсь нетерплячкою Мусій, і Мар'яна мовчки зодягалася.
У товсту хустку запиналася, нав'язувала, пирогів, коло дітей припадала, а коли все, здавалося, поробила, тоді стала посеред хати:
