— Спіть же, діти… Ну, господи благослови!
— Та вже, каже, поблагословив! — пожартував Швачка й накинув стару шинелю на плечі — велика тінь його постати одбилася світлом на комині.
— Спіть же, діти, — промовив він Мар'янині слова, лапнув правою рукою за кешеню і — вийшов з хати.
Виїхали Швачки за ворота на зоряну дорогу. Під полозками кипить мороз, пару з рота вириває, а кінь бреде заметами сніговими, і сніг курить під його копитами, мов золотий пісок.
Мар'яна сидить на санях, наче та молода на посаді — щаслива; їй здається, що от-от доскочить вона з чоловіком того щастя, коли рід її багатий не буде вже братися на Мусія, як харпака останнього — політикою не вкорятиме, а сестри — не зідхатимуть на базарі „ой, бідна сестро“, — і раді-раді, що вони
