— А хто ж буряки Мар'яні по весні давав?.. — мовив, задоволено одкинувшись на лаві батько студентки.
Кушнір махнув рукою — і пісня стихла, мов роти хто замкнув. Мар'яна вибігла насеред хати, сльози капали на долівку, казала:
— Я, Дмитре, за ті буряки очі свої портила, як твоїй дочці (вона показала рукою на студентку) сорочку вкраїнську вишивала, а ти мене перед родом соромиш… За що дяка така?!
— Гроші, тітко, брали, — треба одробляти… — вимовила серед німої тиші студентка.
— Брешеш, батькова дочко, за буряки сорочку тобі шила, а не за гроші — мати твоя не схотіла грошей у мене брати… Правду кажу?!
— Яка тут правда?.. — Всі здвигували плечима, тихо сміялися. Швачка стояв коло одвірка хатніх дверей, поруч з тещею, — і блідий був, аж синій — одна тільки рука, ліва, тремтіла, бо контужений був Швачка.
