Добре було б на Флорії сьогодні…
Але що сталося з гарною блузкою моєї супутниці, тією самою новою блузкою незрозумілого кольору, що через неї я так довго не міг почастувати свою знайому екзотикою? Блузка — в рожево-зелених патьоках. Ну що ж, моя супутниця має нахил до цих фарб — хай радіє з надійности закордонного матеріялу. Так, блузка була досі незрозумілого кольору, але присягаюсь, що не червоного й не зеленого.
Я мовчу. Хай.
— Чого ж ви стоїте? Ведіть далі.
Веду далі. Ми проходимо повз кам'яні вулиці ковдр, завулки якогось шмаття, проспекти дорогоцінностей, вулиці дешевих штанів і — окремо — вулиці дорогих штанів. Ви думаєте, що хоча б дешеві штани не притягли уваги моєї супутниці?
Ще екзотики?
Натовп різноманітний, різнорідний, різнобарвний, різномовний — просто різнорізний. На перехрестях стоять кошики із скляним посудом і спочивають продавці солодкого. Ми йдемо нижче й нижче й підходимо до Безестену, сходу на Сході.
Досі ми мали справу з продавцями греками, вірменами левантинцями. В європейських крамницях (двері є, вікна чи вікно, прилавок — значить, Европа) до нас вибігали прикажчики, трохи не в кешені всовуючи крам. Тут, у турецьких кварталах міста-базару,
вітрини винесено — на вулицю, безладно накопичено — чого тільки не накопичено?
Старовинні іржаві кинжали, старовинні годинники давно вмерлих англійських капітанів, футляри до цих годинників із напівстертими написами, люльки, світильники, лихтарі, побиті статуетки — і ще щось, для нас незрозуміле,
