Сторінка:Кость Котко. Сонце поза мінаретами. 1928.pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

торгується, і мені вже починає здаватись, що для жінки процес торгу-купівлі — момент немов сексуального характеру, з такою болючою насолодою вона це робить. Ось і перед цією непотрібною їй річчю вона стоїть напружено, тремтять ніздрі, палахкотить обличчя — ну, зовсім коханка, роздягшись, перед любим. От зараз він скаже…

Але він нічого не каже. Ми чуємо тільки характерний згук, що означає:

— Йок.

Ах, цей „йок“, ця турецька манера говорити „ні“. Це робиться так ніжно й приємно. Чи не від нього й дієслово „йокнути“?

Щоб сказати „так“, турок робить майже горизонтальний рух (не вертикальний, як у нас) головою праворуч, промовляючи „евет“.

Але слово „йок“, тоб-то „ні“, не вимовляється. Турок підводить голову вертикальним рухом, закочуючи очі й цокаючи язиком. Цей вищелк трохи нагадує слово „йок“. У ньому — якесь уболівання, якась вибачливість, не брутальність звичайної відмови.

Я почув „йок“ і знаю, що наш турок закотив очі, підвів голову й дивиться вибачливо.

Цей вибачливий погляд моя супутниця зустрічає цілковито розгубленим зором і відступає перед непохитною фатальністю того „йок“. Еге, турки не так, як вірмени, з ними не жартуй.

Доводиться йти далі.

І коли ми відійшли кілька кроків, чуємо навздогін спокійне:

— Евет, ефендим. Бір ліра.

І ще кілька спокійних слів, що, очевидно, підкреслюють згоду продати десятилірову люльку за одну ліру. Тільки, мовляв, для вас.