У ТУРЕЦЬКОМУ ТЕАТРІ
Серйозного турецького мистецтва театрального я не встиг побачити. Кінчалося літо, ще не почався сезон, і мені довелося задовольнитися випадковими вражіннями від халтури, подібної до звичайної літньої халтури по всіх країнах.
Нас закликано було на свято обрізання. Релігійні обряди ще й досі виконуються, і хлопців певного віку (не пам'ятаю точно, 13 чи 14 років, можете поглянути до енциклопедії на слово „іслам“) змушують до цієї неприємної операції.
Обрізання — свято для родини. Родина мусить супроводити його веселими забавами для гостей. І тому, що це коштує дуже дорого, благодійне товариство „Червоний Півмісяць“ що-року влаштовує цей обряд і це свято для найбідніших родин.
Того дня мали обрізати щось не менш ста хлопців. Після операції призначена була якась вистава.
Ми одержали запрошення на це свято, і довго вели дискусію, чи можемо ми, радянські громадяни й комуністи, бути присутніми на релігійному святі. Сперечалися ми стільки довго, що коли більшістю голосів вирішили, що
