Жіночу ролю виконував чоловік. Жінка ще й досі не виступає прилюдно.
Були дуже примітивні трюки. За п'єсою, мала надійти ніч. Принесли свічку, запалили й поставили на столику, один із виконавців писав якогось листа, а другий підкрадався ззаду й раз-у-раз гасив свічку. Очевидно, після цього мала бути повна темрява, бо писар не помічав жартівника, що сховався поза його стільцем. І це — о 6-ій годині вечора, в проміннях вечірнього сонця. Було стільки світло, що я навіть міг фотографувати.
І публіка була так само примітивна, як і п'єса. Один цікавий хлопець років десяти ввесь час бігав через сцену й заважав артистам. Адміністрація його відганяла, але не допомогло. Одна з мізансцен так і сфотографована в мене з отим хлопчиком-глядачем поміж артистами.
Вистава тяглася довго.
Змісту п'єси мені не могли розповісти ні моя товаришка, ані перекладач. Вони говорили, що це якась старовинна п'єса, але артисти додавали чимало відсеб'ятини.
Коли скінчилася вистава і публіка поволі розходилася по садку, почався… чарльстон. Це буквально приголомшило мене. Тільки п'ять хвилин пройшло з того часу, як поважні артисти повагом розплутували на примітивній сцені серед примітивних глядачів якусь дуже примітивну інтригу… І раптом — отой танок рафінованого Заходу.
Мені зробилося неприємно, і я загітував товаришів поїхати додому.
Повертаючися, ми потрапили в чорноморську течію, і більш години пробовталися на Босфорі. Кажуть, що то дуже небезпечна течія і що дуже часто каїки в таких випадках перевертаються.
Здається, днів за два потім ми потрапили до іншого театру — в Галаті.
