прекрасна передумова для дорожнього флірту, особливо тоді, коли Юсуф чесно перекладає всі мої компліменти. На жаль, його компліментів я не тільки перекладати, але й розуміти не можу і тому, кінець-кінцем, Юсуф-бей, а не я, перемагає серце прекрасної м-ль Анжели.
Але тут, на «Конії», я один чужинець, і мій конверсасьйон летить у воду першого ж ранку, коли я дізнаюся, що на всьому пароплаві од капітана зі стюардом аж до останнього пасажира ніхто не розуміє французької мови — і свій харківський прононс я можу продавати за паризький — ціна одна.
Три доби без мови! А як же з добрим тоном? В американських журналах малюють молодого кавалера, що йде руч-об-руч з двома дамами — між ними, а не з краю. Під малюнком підпис:
— Тут ви бачите жахливе порушення правил доброго тону. Щоб уникнути його, а також запобігти іншим порушенням, мусите прочитати нашу книжку: «добрий тон у 10 півгодинних лекціях. Сила малюнків».
У демократичній Америці так само вважають на правила пристойности. Варварська ми країна! Індустріялізуємось, самокритикуємось, чистимося, а доброго тону й пристойної поведінки не вивчаємо!
І мені, вихованцеві цієї барбаринської країни, тепер доводиться відповідати за хиби її ладу, тепер, під час тридобової самітности серед півсотні пасажирів «Конії», між 39 та 36 паралелями північної широти, під берегами Малої Азії.
І про що тільки думають ті, хто будує новий побут там, у нас удома?
Досі я думав, що для такого спостерігача, як я, коли переважає зоровий тип уявлення, мова оточення не має великого значення. Головне, мовляв, те, що бачиш, а не
