нений, з фото-апаратом і бльокнотом!.. Мурад од такої несподіванки упустив один бідон з гасом. Бідон розбився, чи затичка йому вискочила.
Налякані смородом гасу й боячись, щоб він, розливаючись по східцях, не поперепалював їхніх черевиків, туристи пішли з Гас-хане. Над розбитим бідоном лишилися Мурад з неґром.
— Не дивуйся, що я знаю турецьку мову — сказав неґр; — я її вивчав удома, в Америці.
— Ви справді з Америки? А хіба в Америці турки живуть?
— Я вчив твоєї мови в спеціяльній школі. Там живуть у нас і турки, тільки не багато.
— Напевне, їм там краще живеться, ніж нам!.. — сумно сказав Мурад, поглядаючи на розбитий бідон і міркуючи, скільки заправить штрафу хазяїн. Та потім згадав, що він же в нового хазяїна, і це людина з країни більшовиків, де всі вільні… як і в американців.
Він сказав про це муринові, але той не встиг нічого відповісти, бо голосна лайка змусила їх обох озирнутися.
До місця, звідки вонючим струмком виливався гас, не біг, а летів, як скажений ішак, хазяїн Гас-хане. Побачивши, що довкола, крім мурина, нікого нема, він вимахнув палицею й почав лупцювати Мурада.
— Собака! Брудний собака! — кричав росіянин: — ще й двох гурушів не заробив мені, а вже на дві ліри збитку зробив! Геть звідсіля, поганцю!
І палиця била по плечах і спині Мурадові, аж поки бідолаха не догадався, що найкраще — втікати. І в той же самий момент мурин вийняв апарата й крикнув росіянинові:
— Коли ви зараз не кинете вашої ломаки, я зфотографую це все й надрукую в газетах. Хай всі побачать, як поводить себе в гостях заступник вільної країни…
