Жіночу ролю виконував чоловік. Жінка ще й досі не виступає прилюдно.
Були дуже примітивні трюки. За п'єсою, мала надійти ніч. Принесли свічку, запалили й поставили на столику, один із виконавців писав якогось листа, а другий підкрадався ззаду й раз-у-раз гасив свічку. Очевидно, після цього мала бути повна темрява, бо писак не помічав жартівника, що сховався поза його стільцем, і це — о 6-ій годині вечора, в проміннях вечірнього сонця. Було так видно, що я навіть міг фотографувати.
І публіка була так само примітивна, як і п'єса. Один цікавий хлопець років десяти ввесь час бігав через сцену й заважав артистам. Адміністрація його відганяла, але не допомогло. Одна з мізансцен так і зфотографована в мене з отим хлопчиком-глядачем поміж артистами.
Вистава тяглася довго.
Змісту п'єси мені не могли розповісти ні моя товаришка, ані перекладач. Вони говорили, що це якась старовинна п'єса, але артисти додавали чимало від себе.
Коли скінчилася вистава і публіка поволі розходилася по садку, почався… чарлзтон. Це буквально приголомшило мене. Тільки п'ять хвилин пройшло з того часу, як поважні артисти повагом розплутували на примітивній сцені серед примітивних глядачів якусь дуже примітивну інтригу… І раптом — отой танок рафінованого Заходу.
Мені зробилося неприємно, і я заґітував товаришів поїхати додому.
Повертаючись, ми потрапили в чорноморську течію, і більш години пробовтались на Босфорі. Кажуть, що то дуже небезпечна течія і що дуже часто каїки в таких випадках перевертаються.
Здається, днів за два потім ми потрапили до іншого театру — в Галаті.
