сейчас ся клятуща порохівня прийшла менї на гадку.
— Ласка Божа, що на тім стало — перебив старий Соколик — а то справдї не жарти! Хоч ми осторонь, а і нам би щось дістало ся. Що то думаєте, стільки пороху на таку спеку, на кусочки рознесло би порохівню довкола.
— Та не знати, що то за відміна запалила сю мазь? — зітхала стрийна, прийшовши з остраху до себе.
— Кажуть: мазь розілляв Павло Чеверда, як вертав з міста — а зажег мабуть котрийсь з хлопцїв.
— Ой, дати-ж би єму, як слїд, за таку пустоту, дати! — аж скрикнула з негодованєм жінка. Я сама, хоч би се й рідна дитина, не пожаловала би бука, вже би другий раз сотного наказував не йти туда.
— Ваша правда — відозвав ся старший брат Юрка — раз штука удає ся, а то, не дай, Боже, вітру — цїле місто пішло би з огнем, плоти сухі і трава загоріла-б на таку спеку. Будуть тепер добре стеречи жовнїри наших пастухів.
— Може ще й пасти закажуть на горі — промовила Соколиха, пораючи ся коло печи — тодї хоч камінями годуй худобину, і так всю пашню забрали під ті кляті касарнї. Як би зловили того, що нинї підпалив, а добре вкарали, мали-б другі пострах, та ба! шукай вітра в поли.
— У містї розповідають, що Остапа Сенькового замкнули в арештї — сказала сусїда, входячи в хату.
