Перейти до вмісту

Сторінка:Котляревський І. Наталка-Полтавка. Москаль-Чарівник (1937).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Возний. По крайній мірі — теє то, як його — чи не чути чого об обидах, спорах і грабежах, і — теє то, як його, — о жалобах і позвах?

Виборний. Та що його питати: він по городу гав ловив та витрішки продавав… (До Миколи). Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш — він заручився.

Микола. Поздоровляю вас, добродію… А з ким же бог привів?

Возний. З найкращою зо всього села, і всіх прикосновенних околиць дівицею…

Виборний. Не скажемо, нехай кортить! (Одходить). А це що за парубок?

Микола. Це мій знакомий; іде із Коломака в Полтаву на заробіток.

Возний. Хіба-разві — теє то, як його — із Коломака через наше село дорога в город?

Петро. Я нарошне прийшов сюди з ним побачиться.

Возний і виборний виходять.
 
Ява IV

Петро. Це старший у вашім селі?

Микола. Який чорт! Він живе тільки тут. Бач, возний — так і бундячиться, що помазався паном. Юриста завзятий і хапун такий, що й з рідного батька злупить!

Петро. А той, другий?

Микола. То виборний Макогоненко, — чоловік і добрий був би, так біда — хитрий, — як лисиця, і на всі сторони мотається: де не посій, там і вродиться. І вже де й чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

Петро. Так він штука! Кого ж вони висватали?

Микола. Я догадуюсь. Тут живе одна бідна вдова