Сторінка:Котляревський І. Наталка-Полтавка. Москаль-Чарівник (1937).djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Петро. Правда твоя, брате та я, благодареніє богу, до цього часу прожив так на світі, що ніхто нічим мене не уразив. Не знаю, чи моя однакова доля з тобою, чи од того, що й ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рідного брата… Будь моїм приятелем!..

 
Ява III

Возний і виборний виходять з Терпилишиної хати. У возного рука пов'язана шовковою хусткою, у виборного через плече старостинський рушник. Микола й Петро одходять набік. Возний з задоволеним лицем похожає.

Виборний (стає на дверях і голосно говорить у хату). Та ну бо, Борисе, йди з нами!.. Мені до тебе діло єсть…

Терпилиха. Дайте йому покій, пане виборний! Нехай трохи прочумається.

Виборний. Та надворі швидше провітриться.

Терпилиха. В хаті лучче: тут ніхто не побачить і не осудить.

Виборний. За всі голови!.. (Одходить до дверей). Не стидно, хоч і на сватанні й через край смикнув окаянної варенухи… (Побачив Миколу). Миколо! що ти тут робиш? Давно вернувся з города?

Возний. Не обрітається ли в городі новинок каких кур'єзних?

Виборний. Адже ти був на базарі, — що там чути?..

Микола. Не чув, далебі, нічого. Та в городі тепер не до новинок: там так улиці застроюють новими домами, та кришки красять, та якісь пішоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пішки, що аж дивитись мило. Да вже ж і город буде — мов мак цвіте!.. Якби покійні шведи, що згинули під Полтавою, повставали, то б тепер і не пізнали Полтави.