одступлю од свого слова… Що хочте робіть з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжіть і до вінця ведіть.
Наталка. Не докажуть вони цього. Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до цього силою ніхто мене не принудить… І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду.
Микола. Що тепер скажуть?
Виборний. От вам і Полтавка! Люблю за звичай!..
Терпилиха. Вислухайте мене, мої рідні! Дочка моя до цього часу не була такою упрямою і смілою; а як прийшов (показує на Петра) — цей шибеник, пройдисвіт, то й Наталка збожеволіла і зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите відсіля цього голодранця, то я не ручаюсь, щоб вона й мене послухала.
Возний і виборний (разом). Вон, розбишако, із нашого села зараз!.. І щоб і дух твій не пах! А коли волею не підеш, то туди запроторимо, де козам роги правлять.
Петро. Утихомиртесь на час і слухайте мене… Що ми з Наталкою любилися, про те і богу і людям звісно; а щоб я Наталку одговорював іти заміж за пана возного, навчав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім'ї — нехай мене бог накаже! Наталко, покорися своїй долі: послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!.. (Обертається й утирає сльози).
Терпилиха. Добрий Петро! Серце моє против волі за його оступається!..
Виборний. Що не говори, а мені жаль його.