Михайло біля солдата дивиться на ціль. Тетяна намазує мерщій огниво лоєм із свічки й кладе рушницю на те саме місце.
Михайло. Добре так буде. (Підступає до столу й бере рушницю).
Солдат. Ладно! Становись. Смотри ж, целься хорошо.
Михайло. Та ну вже, не вчи, будь ласкав. (Націляється, потім перестає). Покійний пан-отець маленьким іще вчив мене стріляти, і я бувало на літу курей стріляю.
Солдат. Искусный же ты стрелок! Посмотрим-ка теперь твою удаль.
Тетяна (до солдата). Ви бог зна що надумали: вночі і в хаті стріляти! Коли за трьома разами не вистрелить, то більш і не треба.
Михайло. За трьома разами? Та я за одним разом так торохну, що й горшки з полиці полетять.
Солдат. Слушай, хозяин — я скажу: раз, два, три!.. По слову три, тотчас пали!
Михайло. Чую. (Націляється).
Солдат. Раз… два… три!..
Михайло (спускає курок — огню нема). Що за причина? (Тетяна сміється. Солдат регочеться).
Солдат. Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит: раз, два, три!
Михайло. Добре, — кажи, жінко: раз, два, три! (Націляється).
Тетяна. Раз… два… три!.. (Михайло спускає курок, — знов нема огню. Регіт).
Михайло (гнівно). Та ну бо, москалю, к чорту! Це твоя штука. Нащо ти замовив ружжо?
Солдат. Вот те на! Да мне какая нужда заговаривать ружье? Подай-ка, подсыплю пороху на полку: авось выстрелит!
Тетяна (до чоловіка). Та не стріляй! Нехай вона