Перейти до вмісту

Сторінка:Котляревський І. Наталка-Полтавка. Москаль-Чарівник (1937).djvu/65

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Тетяна. Я горілки не п'ю, а чарівної й подавно.

Михайло. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!

Тетяна. Далебі, боюся. Може, це така — як вип'єш, то…

Солдат. Пей, не бойсь! Право, добрая водка!

Тетяна пригубила, морщиться, здригається й ставить на стіл.

Солдат. Ин поднеси нам, хозяюшка.

Тетяна (з досадою). От, не видали! Буду їх частувати… Вип'єте, коли схочете, й сами.

Солдат. Экая спесивая! (На бік). Будешь посговорчивее. (Випиває й потім підносить хазяїнові).

Михайло (вже напідпитку). Служивий! Чи твоя рушниця стріля?

Солдат. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?

Михайло. Бо і я вмію мітко стріляти!

Солдат. Где тебе стрелять! (Наливає й дає хазяїнові). Ну-ка, выстрели из этова ружья.

Михайло. Та то таки і з сього, а то і з твого хочеться стрельнути. (Випиває).

Солдат. Изволь. (Наливає й п'є). Давай я заряжу. (Виймає патрон із сумки й заряжає рушницю).

Михайло. Жінко, знайди угля або крейди.

Тетяна. От чорт надав забаву! Вікна повибиваєте і стіни подірявите або двері.

Солдат. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь. (Тетяна виймає угіль і подає чоловікові).

Михайло. Де ж би намалювати ціль?

Солдат. Я знаю. (Кладе рушницю на столі, бере у Михайла угіль, іде до печі й на заслоні назначає крапку і круг).

Тетяна (приступає до столу). Ох, мені горе! Пропаде Финтик даром, і я без умислу буду виною його смерті… Що тут робити? (Замислилась).