есть заслуженных, способных и отличных людей даже и в армии, да послоница-то идет, вишь-ты.
Михайло. Пословиця?.. Коли на те пішло, так і у нас єсть їх проти москалів не трохи. Так, напримір: „з москалем дружи, а камінь за пазухою держи“. Од чого ж вона вийшла, сам розумний чоловік — догадаєшся.
Тетяна. Годі вам споритися. Тепер чи москаль, чи наш — все одно: всі одного батька, царя білого, діти. Тільки в тім і різниця, що одні дуже шпаркі, а другі смирні… Чоловіче, вже не рано, — може час спати лягати?
Михайло. Та щось і сон не бере, коли їсти хочеться.
Солдат. Да, с тощим брюхом плохой сон будет. Хочешь, хозяйка, я тебя выручу и накормлю мужа, тебя и себя?
Михайло. Ану, ну! Яким би то способом?
Солдат. Каким способом! Вить я чародей! Захочу — прикажу, вот и кушанье будет на столе.
Тетяна. Цур йому! Може, страшно буде, або і страва, бог зна, відкіль візьметься. (До чоловіка). От уже і ти — намігся їсти, мов мала дитина! (Обом). Лягали б спати; а я раненько встану та снідати наварю вам.
Михайло. Де те у бога снідання!.. А тут їсти хочеться, аж живіт корчить.
Солдат. Дай волю, хозяйка, — в миг будет кушаньє! (Виймає шомпол, махає ним на всі боки, потім становить Михайла і Тетяну вкупі). Стойте смирно, не шевелитесь, зажмурьте оба глаза и выговорите громко слова, какие скажу: „Бердень, Бердень, Ладога моя!“
Солдат. Теперь об'являю вам, что жареная курица