І любові добивавсь, добивавсь.
Я губерця любити не стала, —
Його трясця напала, напала. (bis)
„Молодице, чия ти, чия ти?
Пусти мене до хати, до хати“.
Піди к чорту, убирайсь, убирайсь,
Коло воріт не шатайсь, не шатайсь!“ (bis)
Михайло. Воно так, вашеці проте: сучка санчата замчала; у нас ремінця за личко не виміняеш.
Тетяна. От тепер час уже спати лягати.
Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?
Михайло. Потіш… та чим же і як?
Тетяна. Та годі вам утішатись: час спати!
Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?
Михайло. Старшого? Себто — що греблі рве?
Тетяна. Цур йому! Себто, того, що — не при хаті згадуючи? (Плюється).
Солдат. Ну, да что ж? Ведь беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, коли хотите.
Михайло. В чоловічеськім? Якого ж чоловіка?
Солдат. Какого хотите.
Тетяна. Знаєш, чоловіче, що? Нехай явиться таким, як я знаю і скажу москалеві… Побачимо, чи докаже!
Михайло. Добре, кажи, говори.
Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.
Тетяна. Нехай твій старший покажеться паничем Финтиком, що в нашім селі проживає, та щоб і в такій одежі, як він носить.
