Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него, Так в каком прикажешь его представить?
Михайло. В такім, як носив сьогодні.
Солдат. Изволь.
Михайло. Я не вірю москалеві: він хваста.
Солдат бере угіль і виймає шомпол, розставляє чоловіка і жінку по обидва боки кону, обводить їх кругами, зав'язує очі хустками. Стає сам посеред кону й питається поважно, мінячи голос.
Солдат. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?
Михайло (боязко). Нехай жінка каже.
Тетяна. Спід припічка.
Михайло (на бік). О, хитра, з біса!
Солдат. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ні слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите, а не то — быть бедам!
Михайло. А з зав'язаними очима побачиш його?
Солдат. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.
Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб ції потіхи не показувати? Мене циганський піт проймає.
Солдат. Тепер уж поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте!
Тара, бара,
Гала, бала
Во всех углах
Трах-тарарах!
Из печнова дна
Вылезай, сатана!
При цих словах Михайло смішно кривиться. Финтик вилізає спід печі. Москаль йому помагає, затуляє піч, стає знов на своє місце й робить знак, щоб мовчали: підходить до жінки, розв'язує їй очі, далі й чоловікові. Михайло, вглядівши Финтика, виявляє переляк і здивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає негаразд.
