рою критикою тодішньоі „неполітичноі політики“ народовців.
Доводиться просто дивуватися, коли цей борець, поет, белетрист і публіцист знаходить ще час для серьозноі науковоі роботи! А тим часом се факт. Ще кінчаючи свою науку в Віденському університеті у відомого вченого професора Ягіча, Франко почав готуватися до професури — іменно на кафедру украінськоі літератури. З під його пера вийшов цілий ряд солідних наукових праць, як: „Іван Вишенський і його твори“, докторська діссертація „Варлаам і Йосафат“ і багато спеціальних статей в ріжних журналах: „Записки Наук. Тов. ім. Шевченка“, „Життя і Слово“, „Літ. Наук. Вістн. і в окремих виданнях. Нарешті його мріі мали здійснитись. Року 1895 він блискуче прочитав у Львівському університеті вступну лекцію на тему „Наймичка Тараса Шевченка“ — і професорська колегія обрала його доцентом, але адміністрація не затвердила Франка. А про те заслуги Франка на полі науки такі значні, що Петербурська і Пражська Академіі Наук обрали його своім членом, а Харьківський університет дав йому почесний докторський діплом.
