а круг неї свистів та гудів вітер, роздуваючи лихий полумінь в її відьомському серці.
Вранці її знайшли зомлілу коло Галчанового обійстя. Її очуняли і завели додому. Вона сиділа бліда й пригноблена на призьбі, оточена купкою цікавих, і нічого не відповідала на розпитування. Вона боялася поворухнутись, бо їй все здавалося, що її залоскоче по голих ногах довгий і твердий, мов гадюка, хвіст.
Подія зробила в магалі велику сензацію. Магала, заспокоєна досвідом, свідком якого була в неділю у церкві, загула знов. Спосіб Йоча Галчана, про який він кричав усякому стрічному, став популярним і сподобався сполоханим. »Магала жіям!« Всі згоджувалися, що тільки хвіст становить безперечну прикмету відьми і лиш присутність або відсутність його у Параскіци може покласти якийсь кінець справі. Йона атаковано з усіх боків: він мусить згодитись, щоб його дочку оглянули, бо як не згодиться, то вони й самі знайдуть спосіб, село не буде терпіти далі пакости!…
Змучений забобонним страхом, Йон згоджувався на все: йому й самому докучила вся ця історія, і він охоче покладе кінець їй.
В найближчу неділю мали відбутися оглядини. Зараня в неділю, ще люди й з церкви не вийшли, матуша-Прохіра була вже в хаті Бросків. Вона з такою торжественністю помагала Маріцці прибірати світлицю, наче нині попи мали святити хату її сусідів. Раду підстеріг Параскіцу на дворі й закликав у хату. Прохіра все назирала за нею, щоб не випустити її з хати. Вона була певна, що дівчина передчуває те, що має статись, і лишень шукає слушного менту, щоби вискочити з хати —
