тоді шукай вітра в полі. Прохіра дійшла до такої обережности, що навіть приносила з сіней води Параскіці, коли та хотіла напитися, а сіняшні двері засунула на засув. Вона все шепталася по кутках з Маріццою, наче обговорювала плян кампанії, та робила знаки Йонові, який з видимою трівогою без перестанку виглядав у вікно. Параскіці все те здавалось непевним. Вона помічала, що щось робиться незвичайне і з видимою трівогою водила очима за ложним рухом присутніх. Маріцца, пошептавшись з Прохірою, вийшла з хати і за кілька хвилин привела з собою глуху Маріору, здоровенну, мов катюга, жінку з грубезними жилавими руками та з витрішкуватими очима. Вона мала властивість усе обнюхувати і за хвилину не було річі в хаті, дух якої не був би їй знайомим. Так вона винюхала карафку білого вина, сховану Йоном за припічком, і хоч заявила, що гріх вживати трунок цей, поки не вийдуть з церкви, однак налила собі склянку й вихилила з видимим задоволенням.
Чим ближче було до виходу з церкви, тим Іон частіш зазирав у вікно. Врешті він помітив купку людей, що прямували до його хати. Незабаром з усіх коків надходили люди. Молодиці в святочних одежах, з поважним настроєм від Служби Божої, стовпились перед самими дверми. За ними видко було громаду чоловіків, старих і середніх, і лиш тільки один Йоч Галчан зашився поміж жінок та про щось жваво балакав.
Дівчата й парубки стояли осторонь, зате дітовра, як мухи страву, обліпила вікна.
Коли Параскіца побачила в вікні юрбу народу, божевільний жах обхопив її. Для неї стало ясним, що то прийшли по її душу, що її зараз
