ло вже не рано. Прохіра глянула на свої голі, без панчіх і капців, ноги і, звертаючи на них увагу господарів, захапалась: їй треба ще забігти до Митрихи, на городі якого вона загубила свої капці, та попрохати, щоб їх завтра вранці знайшли, бо вона вже не матиме часу, треба удосвіта вирушати на ярмарок до Кишинева. Броски теж збіраються на ярмарок, вона чула, то ж до побачення.
Як тільки Прохіра за двері, Маріцца стала перед Йоном і пильно видивилась на нього. Йон звонпив під оглядом жінки, якої він боявся.
— Ти чого на мене видивались?
— Чого я видивилась?… Ти піди он краще та подивись, що твоя доня робить на винограднику!… Отой виродок у печінках мені сидить… Аби ти тільки з хати, вже й її тінь пропала. Бабляється десь на городі, поміж бурянами, або товчеться на винограднику день і ніч… Всю роботу хатню на мене скинула. А скажи їй що, то так на тебе подивиться своїми сліпаками, що аж страх бере за плече… Той одлюдок колись отруїть мене, побачиш.. будеш мати комісію в хаті… З людьми й словечка не промовить, а перед батьком розпускає язика, побріхує… Мачуха така й сяка, вино пє, в корчмі гуляє.
— Та ні, вона нічого не каже на тебе…
— Знаю, знаю — покриваєш кров свою… Вже коли б вона була людиною, то й поводилась би по-людськи. А то люди до церкви, а вона куди? Поміж бурян, або у виноград з собаками товчеться? А що вона робить ночами на винограднику? Кажи мені: що вона робить там?
Йон мовчав та кліпав очима, бо не знав, що робить Параскіца на винограднику. Але те, що він не мав що одповісти жінці — розлютило його.
