Сторінка:Коцюбинський М. Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма (Ляйпціг).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Червоне, як перчиця, обличчя мош-Костакове з задоволення ще червонішало, коли він поглядав на ту благодать. „Треба одружити Йона в-осени“, — поклав він, а позаяк замір його не був таємницею, то Йон хутко довідався про батькову волю, і не тільки підляг їй, а цілком поклався на батьків смак.

Тому то через деякий час, в вільні години, Йон уже з санкції батькової зазирав у чорні очі присадкуватій Домніці та носив на пальці мідяну каблучку від неї, — це перше з пут чигаючого на парубків Гіменея…

А Ґашіца?

Ось лежить вона на призьбі, уклавшись на ніч біля матері. Батько ходить по подвір'ю, стиха промовляє молитву до зоряного неба. Чутно його зітхання, окремі слова молитви. В тиші нічній виразно чутно, як крякають жаби в долині у ставку, як клекотить довгим носом чорногуз на сусідній стрісі. Ґашіцу дратує, що батько так довго молиться. Коли б він швидче поснув вже, бо Ґашіца нині сподівається милого, їй треба незабаром бути на винограднику. А чи прийде ж Йон?… Напевне прийде… Ґашіці треба, щоб він прийшов, треба поважно розмовитися з ним. Ах, той Йон!… У неї серце так наболіло через нього, в неї голова така намучена від думок про нього… Вона не може вже думати. От якісь шматочки, якісь клаптики думок та образів мигнуть на хвилю в голові, зачеплять наболіле серце… І зникнуть… Ось він, приклавши мітлу до боку, червоний і гарний, маширує по льохові… Ось на винограднику, серед густих кущів, пригортає він її, розмовляє про їхнє весілля, спільне життя. Зрадник!… зрадник!… Що люде говорять про Домніку? Не-