Сторінка:Коцюбинський М. Пе-коптьор. Посол від чорного царя. Відьма (Ляйпціг).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

крив усе чорним сукном. Сумний, у жалобі, позирав на мене з кутка мій колишній приятель, але мені було не до нього…

І знаєте, чим скінчився перший акт моєї драми? Гомеричною гульнею!.. За два місяці я стільки випив усяких трунків, що другому стало б на ціле життя… Два місяці п'яний туман розпірав мені голову, а на серці як нудно, так нудно… Треба мати залізний організм, як у мене, аби витримати хоч два місяці такого життя… — Ото ж тіло витримало, та не витримав збунтований дух… Я не залив червака, що точив мене безупинно, тра було якось инше рятуватись…

І от одної безсонної ночі я зваживсь…

Я кинув службу, продав свій апарат, дорогу панську одіж, склав якусь копійчину і рушив на село, тільки вже не послом від чорного царя, а від царя ясного, що йому на ймення світло знаття і любови.

Вас дивує, чого я став крамарем, а не пішов учителювати або писарювати… Так, бачите, зручніше. Тут я почуваюся вільним, незалежним, не знаю над собою жадного контролю, ніхто не втручається в моє приватне життя… Навіть ясне око пана станового не зупиняється на такій маленькій особі, як сільський крамарь, а маленькій особі, тим часом, уже хоч би через її незначність, легше наблизитись до селянина, легше вплинути на нього, робити діло…

— Тільки чи багато зробить одна людина? — додав Солонина по хвильовій задумі.

Вечір непомітно минув. Крізь одчинене вікно дивилась на нас чорна ніч, на світло лямпи летіла роєм нетля і билась крилами об скло, самовар тихо виводив останню пісню, а ми ще