Цю сторінку схвалено
довго, до пізньої доби, вели бесіду в бідно вмебльованій кімнатці серед глухого руснацького села.
З вірою, з запалом неофіта розгортав передо мною Солонина план своєї діяльности на селі, діливсь зо мною своїми спостереженнями, своїми радощами й смутком, а я слухав і чув, як спочиває моє серце, як мені хочеться разом з ним і вірити, і надіятись.
Пізно ми обляглись тої ночі, а другої днини, лиш сонце встало й туман заграв через гору, а чорногузи по стріхах, витягшись на одній нозі, одностайним клекотанням вітали ранішне сонце, я покидав руснацьке село, розбуджене до праці чудовим літнім поранком.
|
Січень, 1897. |
