вернувши з виноградника. Тоді Йон позіхнув, перехрестив рота й заснув.
Удосвіта Броски зібрались на ярмарок. Параскіца давно вже встала та поралась коло драбини. Вона очевидячки уникала мачухи. Коли ж їй довелось стрітися з нею, то вона дістала від Маріцци такий повний зненависти погляд, що аж жахнулася та прожогом вискочила з хати. Йон кілька раз поривався щось сказати Параскіці, та все у нього якось не виходило. Аж на самому відході, намагаючись зробити як найсуворіше обличчя, він гукнув на дочку.
— А гляди мені, сиди в хаті та не вештайся бо-зна де по садках, бо… бо… — решту він скінчив майже за ворітьми, та дівчина того не чула.
Параскіца лишилась сама в оселі.
Вона швидко упоралась з хазяйством, поприбірала в хаті, поснідала вчорайшим малаєм і, пам'ятаючи батьківський наказ, лишилась у хаті. Проходячи повз маленьке, вмазане в стіну дзеркальце, Параскіца не витримала, щоб не глянути в нього, хоч знала, що опріч горя, воно нічого не дасть їй.
Параскіца була негарна і через те, на її думку, нещасна. Ії низький зріст, її стан і «жлуктон», короткий і грубий, вічно порепані од чорної роботи руки, а особливо обличчя — доводили її до розпуки. Скільки раз заглянула вона в своє дзеркальце, стільки раз з глибини її дівочого серця зринав ревний жаль на власну бридоту, і руки мимохіть здіймались до обличчя та розгладжували дрібненькі зморшки, що мов легким павутинням заснували її тварь. Та дарма! Шкура на обличчі не розгладжува-
