поглядом. Що воно все має значити? Чого од неї хотять, що вона заподіяла людям лихого? Хиба вона заважає кому тим, що не гарна, що бідна, скривджена?..
Живий жаль брав дівчину за серце, рясними слізьми обливала вона не тільки лице, а й лапатий виноградний лист, що так пестливо обіймав її в улюбленій криївці на винограднику.
Врешті — сталося. Це було так: ні Йона, ні Маріцци не було вдома. Параскіца, користуючись з того, вхопила куфи на коромисло і побігла по воду до криниці. Криниця була на майдані. Як тільки діти, що гралися на майдані, заглянули Параскіцу, — вони в один мент розсипалися в ріжні сторони та поховалися за ліси, звідки визирали на Параскіцу дитячі їхні оченята. Біля колодязя стрибали лиш горобці, покльовуючи щось під цямриною, і те, що вони не розбіглися од переляку, так зворушило її, що вона видобула з кишені якісь кришки та посипала їм. Її тішило, як горобці заметушилися, навперейми видираючи один від одного крихти.
Поки горобці дерлись з-за окрушин, Параскіца набрала води й скинула коромисло на плечі. В той мент з-за ліси щось влучило її грудкою межи плечі. Параскіца скрикнула та озирнулась. З-за ліс посипались на неї грудки, камінці та порох.
— Шедз бінешар! — спалахнула Параскіца і посварилася рукою.
Дітям немов тільки цього й треба було: з галасом, тюканням та свистом вони повискакували з своїх криївок і обпали Параскіцу. Та спочатку хотіла оборонятися, але коли її стрів
