водив своєю силою й хижістю страх на самих навіть одважних. Та проклята панщина, що заїла стільки людей, поклала свою печатку й на Харитона, зробила його таким похмурим, таким сердитим. А оце недавно — з півроку — почав він тягнути й горілку. Часом, часом прокинеться у ньому чоловік, і він тоді стає таким добрим: і дітей лащить і до жінки заговорить як слід. Але це бувало дуже рідко. Звичайно ж — він лупить жінку, як тая його не послухає або що йому скаже; голомшить і дітей, котрі тільки бояться батька, навіть ненавидять його за те, що він і за вину й без вини зоставляє синці на маленькому тілі. Дитині хтілось би побавитися з котом, що он під постіллю муркає та так гарно простягає лапку до клубочка з ниткою, хоче його спіймати, а тут дитина хвить за нитку й клубок виривається спід лапки котеняти. Весело хлопчикові! Кругленьке заваляне личенько його освічується невинною чистою радістю… Але тут летить зверху тяжкий батьківський кулак і з сердитим криком опускається на спину переляканої дитини:
— Чого під ноги лізеш, стерво! Не маєш кутка?..
І в одну хвилину скочила дитина у куток; закапали від болю й страху сльози. Стоїть і спід лоба з злістю поглядає на батька та думає своїм дитячим розумом: «Чого він б'ється, проклятий? Що я йому зробив?» І батьківська несправедливість закладає злість і ненависть в дитяче серце. «Чекай, — думає хлопчик, — як виросту, не дамся я тобі. Я тоді тобі всю твою чуприну обірву, щоб ти знав, як то битися!»
І мерещиться дитині, як він виросте, буде здоровим, як він тоді віддасть батькові, як його руки влізуть в густу батьківську чуприну, будуть рвати її. Злая радість наповняє серце дитини. О, батьки, батьки! З дитини-ангела ви робите чорта лютого, а як зістарієтесь, то маракуєте, що діти не люблять вас, не поважають.
Мати також не лучча. Забита батьком, забита працею, забита горем — вона рідко притулить до серця своє рідне дитя, рідко весело усміхнеться. Усе також сердита, усе з лайкою та бійкою. Лихо дітям з такими батьками та з такими мамами! Ціле життя не знають вони ні ласки, ні доброго слова; зачерствіє в них серце, і вже ніхто, навіть їх діти, не почує від них доброго, щирого слова!
